Загальні відомості

Термін дитячий церебральний параліч (ДЦП) позначає групу рухових розладів, що виникають при ураженні рухових систем головного мозку і які з нестачі чи відсутності контролю з боку нервової системи за довільними рухами.

При ДЦП має місце раннє, зазвичай внутрішньоутробне пошкодження або недорозвинення мозку. Причини цих порушень можуть бути різними: це різні хронічні захворювання майбутньої матері, а також перенесені нею інфекційні, особливо вірусні захворювання, інтоксикації, несумісність матері і плода за резус-фактором чи групової належності та ін Факторами можуть бути недоношеність або перекошене плоду. 

У деяких випадках причиною ДЦП може бути акушерський травматизм, а також затяжні пологи з обвиттям пуповини навколо шийки плоду, що призводить до пошкодження нервових клітин головного мозку дитини в зв'язку з браком кисню. Іноді ДЦП виникає після народження внаслідок інфекційних хвороб, які ускладнюються енцефалітом (запаленням мозкової речовини), після важких ударів голови. ДЦП, як правило, не є спадковим захворюванням.

При диференціальному діагнозі ДЦП з різними руховими розладами перш за все слід враховувати дані анамнезу. В анамнезі дітей, які страждають на церебральний параліч, часто є вказівки на патологічний перебіг вагітності у матері і родову травму з застосуванням акушерських методів допомоги породіллі.

Дитина зазвичай народжується в асфіксії, часто з ознаками внутрішньочерепної травми: оцінка за шкалою Апгар низька - 2-6 балів, при оптимальній 9-10 балів.

У період новонародженості у дітей з ДЦП часто відзначається загальне занепокоєння, тремор (тремтіння ручок, підборіддя), підвищення або, навпаки, різке зниження м'язового тонусу, іноді відзначаються збільшення розмірів голови, підвищення сухожильних рефлексів, відсутність або слабкість крику, порушення смоктання за рахунок слабкості смоктального рефлексу, нерідко мають місце судоми.

Вже в перші місяці життя проявляється відставання психомоторного розвитку, яке поєднується із запізненням в згасанні безумовно рефлекторних рухових автоматизмів, серед яких найбільше значення мають так звані позотоніческіе рефлекси. При нормальному розвитку до 3 місяців життя ці рефлекси вже не виявляються, що створює сприятливі умови для розвитку довільних рухів. Зберігання навіть окремих елементів цих рефлексів після 3-4 місяців життя є симптомом ризику або ознакою ураження ЦНС.

Серед рефлексів, несприятливо впливають на розвиток моторики, найбільше значення мають наступні.

Лабіринтовий тонічний рефлекс, який проявляється при зміні положення голови дитини в просторі. Так, в положенні на спині при виразності цього рефлексу наростає тонус м'язів-розгиначів. Це визначає характерну позу дитини на спині: голова закинута назад, стегна приведені, повернуті всередину, при важких формах ДЦП - перехрещені; руки розігнуті в ліктьових суглобах, долоні повернені вниз, пальці стиснуті в кулаки.

При вираженості лабіринтового тонічного рефлексу в положенні на спині дитина не піднімає голову або робить це з великими труднощами. Він не може витягнути руки вперед і взяти предмет, підтягтися й сісти, піднести руку або ложку до рота. Це перешкоджає розвитку навичок сидіння, стояння, ходьби, самообслуговування, довільного захоплення предмета під контролем зору.

У положенні дитини на животі вплив цього рефлексу проявляється в підвищенні тонусу м'язів-згиначів, що визначає характерну позу: голова і спина згинаються, плечі витягуються вперед і вниз, руки зігнуті під грудною кліткою, кисті стиснуті в кулаки, стегна і гомілки наведені й зігнуті, тазовий відділ тулуба піднятий. Така вимушена поза гальмує розвиток довільних рухів: лежачи на животі, дитина не може підняти голову, повернути її в бік, витягнути руки для опори, стати на коліна, прийняти вертикальне положення, повернутися з живота на спину.

Відставання моторного розвитку та порушення довільних рухів становлять структуру ведучого дефекту і пов'язані з ураженням рухових зон і призводять шляхів головного мозку.

У залежності від важкості ураження може спостерігатися повна або часткова відсутність тих чи інших рухів. При цьому страждають, в першу чергу, найбільш тонкі диференційовані рухи: поворот долонь і передпліч вгору (супінація), диференційовані рухи пальців рук. Обмеження довільних рухів при ДЦП завжди поєднується із зниженням м'язової сили.

Обмеженість або неможливість довільних рухів затримує розвиток статичних і локомоторних функцій. 

У дітей з церебральним паралічем порушена вікова послідовність формування рухових навичок. Моторне розвиток у дітей з церебральним паралічем не просто затримано в темпі, а якісно порушено на кожному віковому етапі. Є декілька форм дитячого церебрального паралічу в залежності від пошкодження певних систем мозку.

В наш час ДЦП є однією з актуальних проблем ортопедії та травматології. Ця недуга дуже важко лікується і є найбільш розповсюдженою причиною інвалідності. Захворюваність має тенденцію до збільшення та складає два випадки на 1000 новонароджених, причому цей показник не має тенденції до суттєвого зниження. В Україні в різних регіонах частина ДЦП складає від 2,3 до 4,5 на 1000 дитячого населення.

У визначенні ДЦП прийнятого інтернаціональною групою дослідників в Оксфорді в 1958 р. відмічається що це тяжке захворювання, яке виникає у дитини внаслідок ушкодження головного та спинного мозку на ранніх етапах її формування (внутрішньоутробний, період пологів, період новонародженості). Захворювання може тривати декілька років, а при тяжкій формі – все життя.

Основним клінічним проявом при ДЦП є порушення рухових функцій, крім того, у дітей з ДЦП спостерігаються такі прояви: важкі порушення рухів рук, ніг, голови, тулуба; паралічі, гіперкінези; затримується загальний розвиток рухових функцій. Часто ДЦП поєднується з порушенням слуху, розладами очей, різними мовними аномаліями (частіше дизартріями); спостерігаються судомні синдроми, утруднення в оволодінні читанням, писанням, у формуванні просторових та часових уявлень.

Причини ДЦП: інфекції, інтоксикації, травми, перенесені вагітною; травматичні ураження головного мозку плода та народженої дитини, порушення мозкового кровообігу в результаті асфіксії тощо.

Структура дефекту при церебральному паралічі охоплює порушення мовлення та рухів, що призводить до обмеження предметно-практичної діяльності, ускладнює маніпуляцію з предметами (ручкою чи олівцем) і негативно позначається на письмі. Ці недоліки – причина не сформованості оптико-просторових уявлень. Такі люди погано орієнтуються на аркуші паперу, не бачать меж рядка тощо. Мислення у них часто уповільнене. Відмічаються також негативні зміни коркових функцій, що може проявлятися у недостатній сформованості фонематичного аналізу та синтезу, порушеннях симультанних процесів. Рухові порушення та обмеженість практичної діяльності – причини не сформованості просторових уявлень. У людей із церебральним паралічем спостерігаються й розлади емоційно-вольової сфери у вигляді синдрому роздратованої слабості, який характеризується двома основними компонентами:

• підвищеною виснажуваністю психічних процесів, утомлюваністю;

• надмірною роздратованістю, плаксивістю, вередливістю.

Люди з таким дефектом часто психічно виснажуванні, недостатньо працездатні, не витримують тривале інтелектуальне напруження. Емоційні зміни можуть виявлятися у підвищеній збудливості, чутливості до звичайних подразників зовнішнього середовища, схильності до змін настрою. Вони можуть поєднуватися з ейфорією та зниженням самокритичності, руховою розгальмованістю, афективним вибухом, навіть з агресивними проявами та реакцією протесту до старших (викладачів). Усі ці прояви посилюються під час втоми або перебування у нових умовах.